Ваше повідомлення
надіслано!

Незабаром ми
зв’яжемося з вами.

Приєднуйся до нас!

Завантажити резюме

*Введіть корректний номер телефону

Ви залишаєте сайт gen.tech та переходите на наш особистий профіль з вакансіями gen-tech.breezy.hr

Блог

Назад

Genesis Crew: продакт-дизайнер Boosters Сергій Філоненко, який подорожує Європою на велосипеді та підкорює гори

12.11.2021

У рубриці Genesis Crew, у якій ми розповідаємо про цікаві захоплення команди, новий герой — Сергій Філоненко, продакт-дизайнер Boosters. Він розказав, як прийшов до професії, чому важливо вміти розлучатися зі своїми ідеями та як виховувати любов до прекрасного. З 2013 року він захоплюється активними подорожами, за цей час проїхав на велосипеді понад 5000 км Європою та ходив до базового табору Евересту. Він поділився, що відбувається в голові, коли подорожуєш один, чого ніколи не побачити з вікна автівки, та що робити, якщо загубив важливу деталь свого «коня». Обережно! Цей текст викликає непереборну жагу пригод!

Шлях до продакт-дизайну

Я одержав червоний диплом за спеціальністю інженера-системотехніка. Але ще на етапі навчання це здавалося абсолютно нерелевантним моєму світогляду. Тому я шукав інші варіанти для кар’єри. Студентом я влаштувався графічним дизайнером в агентство — малював візитівки та плакати. Далі почав заглиблюватися в тему, створювати вебсайти. А потім зрозумів, що добре було б знати, що відбувається з вебсайтами після того, як їх намалювали. І ця жага зворотного зв’язку привела мене до продуктового дизайну.

Продакт-дизайнер проєктує інтерфейси, відповідає за те, щоб вони були зручними й корисними для людей, але й одночасно виконували завдання компанії. Це такий «вальс» із користувачем під акомпанемент бізнесу.

На відміну від роботи UI- або графічних дизайнерів, у моїй роботі присутня фаза дослідження, і вона досить вагома. Спочатку дуже довго намагаєшся зрозуміти, які в людей є проблеми, як вони їх вирішують, і чим їм можна допомогти. Потім наступає фаза проєктування інтерфейсу, а за нею — робота зі зворотним зв’язком через аналітику, A/B-тести, різні метрики. Головна мета — зрозуміти, працює твій дизайн чи ні.

Три навички, необхідні продакт-дизайнеру:

  • Емпатія і вміння слухати. Без розуміння користувача дуже важко створити хороші продукти. Тому потрібно бути дуже уважним до того, що відбувається, як люди користуються твоїм продуктом, як вирішують свої проблеми.

  • Вміння легко розлучатися зі своїми дизайн-рішеннями, як це не парадоксально. Часто дизайнерам це складно зробити, адже здається, що об’єкт їхньої творчості — це щось неймовірно прекрасне, що існує в єдиному екземплярі. Але якщо є сигнали, що це рішення треба переробити, однозначно не варто триматися за поточний варіант. Але й без крайнощів, бо іноді слід відстояти свою думку, якщо за нею стоїть гарна аргументація.

  • Творчий пошук та жага до прекрасного. Дуже легко закопатися в цифрах, метриках, A/B-тестах і втратити цю нераціональну естетичну складову, що робить дизайн «смачним» і емоційним.

Як потрапив до Genesis

Якось мені у фейсбуці написав Міша Галян, CЕО компанії Boosters. Він власноруч шукав дизайнера для свого проєкту Avrora. На той момент я жив у Харкові, тому відмовився, але мені запам’яталося наше спілкування, що є класна компанія з цікавими можливостями. Згодом я все ж переїхав до Києва, мені знову написав Міша, ми зустрілися, і це був «метч».

Що найбільше драйвить у роботі — це те, що всі дизайн-рішення можна перевірити на користувачах. Від виникнення ідеї до її втілення проходить дуже короткий цикл. Завдяки тому, що вся команда працює злагоджено, сфокусувавшись на єдиній меті — зробити крутий продукт, за короткий час можеш побачити реалізовані плоди своєї творчості. І вже дуже скоро дістати дані, як це спрацювало. Буде точно зрозуміло, що ти зробив добре, а що — погано, і як це можна виправити.

Мені вдається поєднувати роботу й захоплення подорожами. Я можу взяти тривалу відпустку, але ніколи не зникаю з радарів. Намагаюся залишатися на зв’язку, якщо комусь терміново потрібен. У мене є команда, з якою в нас спільна справа та велика мета. Тому в поїздках мене періодично наздоганяють робочі питання, і це, насправді, прекрасно.

Про захоплення

Велопоїздки Європою, трекінгові походи, автомобільні подорожі — усі ці активності йдуть від того, що мені швидко стає нудно на одному місці. На «олінклюзіві» був один єдиний раз на тімбілдингу з командою. Але навіть там в перший же вечір я запримітив на горизонті високу гору й наступного ж ранку вирушив до неї.

Я би не назвав своє захоплення екстремальним. Це більше про «несидіння» на одному місці. Мені здається, що екстрим — це коли мчиш на моноколесі з якоїсь гори. А подорожувати велосипедом та ночувати в кемпінгах — це цілком безпечно і не так важко, як здається. Мабуть, найскладніше в таких подорожах — рівень комфорту. Ми ночуємо в наметах, іноді доводиться «приймати душ» вологими серветками, їхати під дощем або мерзнути вночі. Мені пощастило, що в мене досить низька планка комфорту.

Як з’явилася ідея подорожувати велосипедом

Одного разу я катався на сноуборді й застряг з одним хлопцем на підйомнику. Чекаючи, поки його полагодять, ми познайомилися ближче, і він розповів, що за три місяці збирається у велоподорож до Італії. Мені здалося це фантастичною ідеєю, і я попросився з ним. 

До цієї поїздки спорт вже був присутнім у моєму житті: марафони, сноуборд, плавання. Але велосипед для мене — не зовсім про спорт. Це такий великий винахід людства, на якому практично не втомлюєшся та докладаєш мінімум зусиль. 

Перевага таких подорожей — у мобільності. Це швидше, ніж пішки, але дозволяє роздивлятися місцевість і в будь-який момент зупинитися біля потенційно цікавого місцевого жителя та завести з ним розмову.

Мені здається, такий формат подорожей дає найбільший ступінь свободи й розуміння, чим живуть люди в цій країні, їх ритм життя. Ти можеш відчути, як на півдні Іспанії ніхто нікуди не поспішає, у розстібнутих сорочках замовляють собі еспресо, а потім відразу ще один. А на півночі — зовсім інше життя: усе обертається навколо сільського господарства, усі поспішають на свої плантації, заводять трактори… Цього ніколи не побачиш із вікна машини або крізь натовп туристів.

Організація подорожі

Таких поїздок у мене було п’ять, у середньому по 1000 км. Зазвичай подорож триває 9–10 днів із розрахунком на те, що в день ми будемо проїжджати 100–110 км, а посередині маршруту зробимо день перерви. За кермом ми проводимо 7–8 годин на день: близько чотирьох годин зранку і стільки ж ввечері. А вдень гуляємо, щось дивимось, відпочиваємо.

Крутити педалі та не нудьгувати допомагають аудіокниги, переважно слухаю художню літературу. Бізнес-література не підійде, адже хочеться дати свободу уяві, щоб вона, зачепившись за якесь слово в оповіданні Чехова, перенесла тебе у власний «вишневий сад»… Під час останньої поїздки Туреччиною я слухав лекції з історії: від шумерів і до хрестових походів.

У першій велоподорожі в організатора були заброньовані кемпінги на всі ночі й був чіткий план, куди і коли ми маємо приїхати: наприклад, на четвертий день дістатися Пізи, на сьомий день — Флоренції. Наступні поїздки я вже планував самостійно й щоразу відкидав ці обмеження.

Зараз у мене взагалі немає плану: є тільки зворотній квиток десь за 1000 км від точки, де я знаходжусь, і десять днів, щоб туди потрапити. Така свобода дозволяє імпровізувати: приїжджаєш у Брюгге, бачиш там фантастичну дзвіницю, залишаєш велосипед і гуляєш. Усе відбувається ситуативно, і в цьому й полягає «Велика Магія» такої подорожі.

Їмо або в придорожніх кафе або в містах, де зупиняємося. Пообідати в автентичному закладі, де за сусіднім столиком дідусь читає місцеву пресу, — безцінно. Або можна десь на березі моря приготувати їжу на газовому пальнику. Він завжди зі мною, тому ми досить автономні.

Основні витрати в такій подорожі — це квитки на літак для себе і для велосипеда. А далі, якщо жити в наметі, то це витрати тільки на їжу. Наступна поїздка в нас планується на північ Франції, у Нормандію. Нещодавно я купував квитки — за 150 євро для себе і стільки ж за велосипед. 

Поломки та несправності

Щоби здати велосипед у багаж, його треба розібрати, а потім зібрати, коли прилетиш. І вкрай важливо, щоби кількість деталей в обох аеропортах співпала. Одного разу під час транспортування в мене загубилася важлива деталь, без якої їхати неможливо. Це був цілий квест, де її знайти, який включав знайомство з місцевим безхатнім та ночівлю в кущах поблизу аеропорту.

А взагалі більшість несправностей можна полагодити в дорозі. Це ж Європа, де велосипедна культура розвинута, і скрізь є майстерні. Якби це були маршрути в Андах, де до найближчої цивілізації діставатися мінімум три дні, це було б складно. А в Європі навіть якщо опиняєшся на бездоріжжі в 100 км від найближчого міста, завжди можна зупинити машину, звернутися до місцевих, і тобі допоможуть. Усі дрібні проколи ми заклеюємо власноруч, якщо лопаються шпиці, купуємо їх у найближчому великому місті.

Особлива подорож

Цією весною ми подорожували велосипедами Туреччиною: з Ізміра в Анталію. Ця поїздка була особливою, бо відбувалася під час жорстокого локдауна. За весь день можна було зустріти всього пару людей. І всі античні міста, зазвичай переповнені туристами, теж були абсолютно порожніми. Унікальним досвідом було побродити ними на самоті. Тоді дзвін вічності, накопичений цими каміннями протягом століть, було чутно трохи краще.

Одна з незабутніх подорожей — це соло-маршрут навколо гори Монблан (соло — це коли подорожуєш один). До цього я був у схожих походах у Карпатах та їздив сам у невеликі велоподорожі до 300 км. Може здаватися, що це нудно, але насправді, це приголомшливі відчуття, коли можна побути наодинці із собою.

Велика розкіш у наш час: виключити себе із соціуму, зазирнути всередину й подивитися, що там відбувається. Це досить пафосні слова, але дійсно вдається на третій день увійти в медитативний стан та звернутися до внутрішнього. Тому це не нудно, а дуже цікаво.

Як підготуватися до велоподорожі

По-перше, зробити повний техогляд велосипеда. Майстер має перевірити слабкі місця та все полагодити, змастити.

По-друге, варто хоча б раз проїхати 100 км, просто щоби зрозуміти, чи твоє це. Чи зможеш протягом годин крутити педалі й не нудьгувати? Зрозуміти, чи твій це тип відпочинку — це ключовий момент, мені здається.

По-третє, дослідити маршрут, яким збираєшся їхати. У звітах інших туристів можна дізнатись, чи виникали складнощі дорогою — перекритий тунель або заборона дикого кемпінгу в цьому регіоні (коли не можна ставити намет просто в лісі або в полі).

Я регулярно бігаю, влітку катаюсь на велосипеді, взимку — на сноуборді. Ніяк окремо до подорожей не готуюся. Немає такого, що в мене планується за місяць похід, і я терміново починаю здобувати форму. Бажано її просто не втрачати.

Після поїздок мені не потрібно відновлення — два дні лежати у ванній, щоби прийти до тями, наприклад. Я можу прилетіти о шостій ранку, зайти в душ і відразу їхати в офіс. Це не проблема.

Подорож до базового табору Евересту

Походи в гори і велоподорожі — це дуже схожі активності, коли ти кардинально змінюєш свій звичний ритм життя й перевдягаєшся в мандрівника-підкорювача.

Подорож до базового табору Евересту була найскладнішою фізично та тривала близько двох тижнів. З них ми приблизно вісім днів йшли вверх і чотири вниз. Базовий табір розташований на висоті 5289 метрів. До цього я ще ніколи не ходив у високі гори.

Головне випробування — те, що організм тривалий час перебуває в стані кисневого голодування. Намче-базар — останнє велике поселення на шляху до табору, знаходиться на висоті 3440 метрів. Там можна побачити табличку «тут починається гірська хвороба».

Так чи інакше вона зачіпає кожного, незалежно від рівня підготовки. Я відчував постійний головний біль, задишку, яку неможливо зупинити. І це, можна сказати, найлегший перебіг. Людей нудить, лихорадить, вони втрачають свідомість. Мій друг зійшов із дистанції через гірську хворобу, і таке трапляється дуже часто. Постійно бачиш гелікоптери, які евакуюють людей, я бачив, як спускали жінку, яка, ймовірно «спіймала» інсульт. Коли стаєш свідком такого, це змушує уважніше прислухатися до себе, аналізувати свій стан.

Але з іншого боку, якщо озирнутися, побачиш шерпів, які бігають гірськими стежками з величезними тюками на спині, або пенсіонерів із Європи, які повільно, але бадьоро крокують наверх, і їх не зупиняє фактор гірської хвороби. Тому ти теж намагаєшся не відставати.

Бувало, довго йдеш вверх, дивишся під ноги та рахуєш сліди шерпів. А потім ловиш себе на цьому занятті, піднімаєш голову і згадуєш, що знаходишся в одному з найкрасивіших місць у світі. Щовечора лягаєш спати дуже втомленим, майже без сил. Але зранку прокидаєшся відновленим і готовим до нових викликів дня. І в цьому полягає магія гір: яким би жахливим не був вечір, зранку ти побачиш ясне небо.

Особливі моменти цієї подорожі — це акліматизаційні вилазки. Коли дістався до лоджі (готелю), де ночуватимеш, залишив речі, та пішов далі наверх на 200 м, щоби погуляти там, а потім спуститися переночувати нижче (так організму легше переносити кисневе голодування). Сидиш на камені, спостерігаєш захід сонця, якщо погода дозволяє, та розумієш, що найважчу роботу на сьогодні вже виконав. Що далі спустишся до місця ночівлі, вкриєшся сьома вовняними ковдрами (адже температура в готелі близько +2) та міцно заснеш, і нічого страшного сьогодні вже не трапиться. А завтра наступить новий прекрасний день.

Дійшовши до базового табору, я відчув ефект підкореної вершини: коли дістався піку, і далі — тільки вниз. Найкрасивіших яків та найвищі гори ти вже побачив. Мені б хотілося знову підкорити вершину. Подобається Пік Маттерхорн в Альпах (4480 м). Мабуть, схожу 🙂

Що дають подорожі

З поїздок приїжджаю дуже натхненним, з рішенням жити нове краще життя. Щоправда, потім я заходжу в київське метро, і воно мене обнуляє до того стану, яким я починав подорож… А якщо серйозно, подорожі дають змогу дещо відсторонитися від продуктового процесу, подивитися на нього з боку. Наче в голові з’являється нова шпаринка, через яку проступають нові ідеї, які б ніколи не прийшли без зміни звичного ритму життя.

Приєднатися до Boosters:

23+
вподобань

Вам сподобалась стаття?

Copyright © 2020 Genesis