Найвища освіта.
Як українським університетам вирощувати IT-таланти світового рівня
Побудова ефективної системи IT-освіти в Україні — це один з перших кроків на шляху до створення розвинутої технологічної екосистеми в Україні, що складе конкуренцію найбільшим західним кластерам в майбутньому. У спецпроєкті від
Genesis ми зібрали думки
представників провідних ЗВО України, а також Міністерства цифрової трансформації України та Міністерства освіти і науки України, щодо основних викликів і перспектив української системи вищої IT-освіти.
Віцепрем'єр-міністр з інновацій, розвитку освіти, науки та технологій – Міністр цифрової трансформації про стратегію розвитку української IT-освіти
Михайло Федоров
IT-освіта була у фокусі роботи Мінцифри ще до початку повномасштабної війни, адже це фундамент для розвитку та масштабування сфери, яка сьогодні генерує 5% ВВП країни. Наше бачення стратегії розвитку IT-освіти, яку ми розробили й почали втілювати спільно з МОН України, найбільшими технологічними компаніями та експертами, зараз продовжило реалізацію в рамках глобальної трансформації всієї системи освіти, яку рік тому ініціював президент Володимир Зеленський. Це про системну зміну підходів до навчання на державному рівні, у тому числі й для всієї сфери вищої освіти.
У межах стратегії зараз в університетах створюються наглядові ради з потужним голосом бізнесу, проектується новий підхід до фінансування здобуття вищої освіти — гранти на навчання для студентів замість системи, що існує. Запроваджуються індивідуальні освітні траєкторії, які дозволять самостійно регулювати строки навчання та вивчати предмети, які цікавлять найбільше. Це про свободу та гнучкість в системі освіти. Паралельно відбувається модернізація мережі, інвестиції в навчально-наукове й лабораторне обладнання закладів та інше.
Всі ці треки впливатимуть і на розвиток IT-освіти. Наша ціль — щоб майбутні ІТ-спеціалісти не лише здобували якісні знання, а й практичні навички, які відповідатимуть потребам ринку. Щоб замість стандартних лекцій — більше можливостей вивчати теорію самостійно та у власному темпі, щоб людина могла поєднувати освіту з роботою. Замість написання класичних дипломних робіт — створення реальних програмних продуктів з мінімальним функціоналом чи стартапів. Щоб в університетах викладали практики та спеціалісти з ринку.
Найважливіше, що освіта інтегрується з бізнесом. Адже тісна співпраця освітніх закладів з технологічними компаніями – це ефективний шлях до якісної вищої освіти у галузі ІТ. Ми вже бачимо, як це працює на прикладі Genesis, разом ми створюємо систему Всеукраїнських освітніх курсів для студентів про продуктове ІТ, які викладають у різних закладах освіти. Від 2022 року, навчання за матеріалами Всеукраїнських курсів пройшли понад 12,500 студентів з усієї України.
Заступник міністра освіти і науки України про ключові вектори трансформації вищої освіти
_uk.png){kind=small}
Михайло Винницький
Нині МОН ініціює та впроваджує комплексну трансформацію вищої освіти, яка передбачає важливі аспекти та принципи, зокрема, європеїзацію, автономізацію закладів вищої освіти і високу суб’єктність студентів та викладачів. Українські дипломи вже визнані в Європі, водночас наша ключова ціль як міністерства полягає в тому, щоб українська освіта була справді престижною в Європі.
Саме тому серед ключових векторів трансформації, яку ми реалізуємо, це модернізація мережі ЗВО, освітні траєкторії та суб'єктність студентів і викладачів, а також зміна системи фінансування здобуття вищої освіти та освітніх закладів.
До прикладу, укрупнення закладів та коштів у більші ЗВО передбачатиме концентрацію дослідницьких ресурсів для викладачів, а для студентів — збільшення можливостей для вибору предметів. Таким чином укрупнення закладів і модернізація мережі — це першочергово про поліпшення якості університетів. Що стосується розширеної автономії університетів, то в планах — посилення повноважень наглядових рад, зміна процедури їхнього обрання і функцій в управлінні закладом. Така практика поширена в багатьох європейських країнах і в межах експерименту буде впроваджена в деяких університетах. Наглядова рада стане реальним й професійним органом врядування.
Також важливою складовою трансформаційних змін є збільшення вибірковості предметів на програмах більшості спеціальностей. Це має на меті збільшити суб'єктність студента — уможливити формування власної унікальної траєкторії навчання під власні інтереси та потреби.
Зазначу, що можливість розширення вибору предметів також уможливить появу міждисциплінарних бакалаврських програм,
а це дасть змогу обрати спеціальність не зразу під час вступу в університет, а після першого чи другого року навчання, або
навпаки — обрати вузькоспеціалізовану, але не традиційну освітню програму.
Нову систему державного замовлення фахівців для ключових професій (зокрема лікарів, учителів, військових, інженерів деяких спеціалізацій тощо) також заплановано. Держава оплачуватиме 100% вартості навчання та забезпечуватиме перше робоче місце і
підвищену стипендію для студентів, які навчаються на спеціальностях, потреба в яких чітко прогнозується державою. Паралельно вводимо й новий механізм оплати навчання через гранти, які частково покриватимуть вартість. Отже, через такий механізм співфінансування збільшиться частка вступників, які отримують фінансову підтримку свого навчання від держави.
Декан факультету інформатики Національного університету «Києво-Могилянська академія» про виклики в сучасній системі вищої освіти
Андрій Глибовець
Однією з фундаментальних проблем української освіти є функціонування університетів як бюджетних установ. Навіть якщо ЗВО вдається заробляти гроші, він не може витратити їх на розвиток, адже вони належать державі. Крім того, відсутність фінансової автономії не дає університету встановлювати справедливі зарплати та мусить працювати за державною тарифною сіткою, в межах якої доцент отримує приблизно 7 тисяч грн на місяць. Ця винагорода непропорційна кількості докладених сил, часу та праці викладачів.
У багатьох спеціалістів є бажання ділитися знаннями, проте вони не можуть собі дозволити працювати в університеті фултайм. Через низькі зарплати вони мусять поєднувати викладання з основною роботою. У таких викладачів немає часу займатися науковою роботою, міжнародними проєктами та грантовими програмами. З цієї причини університетам складно розвиватися без допомоги донорів.
Ще один виклик — актуальність освітніх програм. У нас на факультеті ми щороку переглядаємо і змінюємо їх: адаптуємо або закриваємо неуспішні, оновлюємо сучасними практиками, відкриваємо нові. Для цього ми створили прості процедури всередині університету і маємо повну підтримку на всіх етапах. Обираючи, яку програму запустити, ми враховуємо фідбек бізнесів, кількість вакансій, запит ринку. Так, минулого року ми відкрили програму з кібербезпеки, адже в країні є великий попит на цю спеціальність. Цього року запускаємо робототехніку.
Як це відбувається: створюється робоча група з викладачів факультету, туди часто долучаються партнери. Ми разом обговорюємо та складаємо навчальний план, отримуємо та враховуємо фідбек від бізнесу і студентів. Так, щороку ми оновлюємо 30% освітніх програм і запускаємо декілька нових. Це досить високий показник для університету. Відкриття нових програм — це чимало викликів, сумнівів, ризиків та невизначеності, проте мені подобається ця динаміка. Водночас ми все одно стикаємося з проблемою часу: якщо ми почали роботу над програмою навесні, то в жовтні вона буде готова, наступної весни студенти на неї запишуться, і тільки з наступної осені ця програма розпочнеться. Фактично від початку роботи до результату проходить близько 1,5 року — це дуже довго для динамічного ІТ-середовища. Ми шукаємо способи оптимізувати цей час, та іноді нам вдається скоротити його до 6 місяців.
Ректор Київської школи економіки про найкращі західні освітні практики
Тимофій Брік
У світі є безліч практик, які ми могли б застосувати в Україні. Найголовнішою я вважаю академічну доброчесність. Зокрема нульову толерантність до плагіату: не можна красти чужі думки й тексти, підробляти дані та результати експериментів. Це має перевірятися за допомогою спеціального софту, а всі порушники — притягуватися до відповідальності. Ці правила вважаються настільки базовими на Заході, що про них навіть не говорять — всім і так це зрозуміло.
Інша важлива практика — дослідження при університетах. В Європі і США популярна модель, коли практики-науковці одночасно викладають і працюють в лабораторіях при ЗВО. В Україні часто це розділено: є окремо академія наук та університет. В академії наук займаються наукою, але не вчать. В університеті вчать, але не займаються наукою. Це неефективно. Коли дослідження відбуваються на базі університетів, він може створювати нові ідеї та вчити студентів, як це робити.
Компанії можуть надавати перевагу інвестиціям у власні R&D, проте практика західних університетів, наприклад, Утрехтського університету чи MIT, показує, що коли бізнес інвестує саме в університет, там з великою ймовірністю утворюється колектив креативних людей, які генерують потужні бізнес-ідеї та продукти, а згодом — повертаються до бізнесу. Ці університети відточують такі моделі понад 100 років, і, сподіваюся, Україна також доросте до цього формату.
Загалом, не всі в Україні (і студенти, і бізнес) розуміють справжню цінність освіти. Ми часто це розділяємо: ніби освіта – це щось тимчасове, а на роботі можна навчитися всього. Традиційно захист дисертації, аспірантура та отримання PhD були вкрай непопулярними серед ІТ-спеціалістів. Проте Computer Science та інженерія — це складні напрями, у яких недостатньо бути вмілим виконавцем, інженером чи кодером. Важливо розвивати власні ідеї, бути інноватором. Саме завдяки PhD в MIT багато класних комп'ютерних науковців, а в Carnegie Mellon — дата-аналітиків.
Навіть в умовах кризи в українських університетів є чимало можливостей. Західні партнери готові нас підтримувати, створювати спільні проєкти та колаборації. Наприклад, KSE активно співпрацює з ними в таких напрямах:
Подвійні дипломи: наші англомовні освітні програми визнаються американською стороною. Так студенти, залишаючись в Україні, можуть отримати, наприклад, диплом університету Х'юстону.
Академічна мобільність — у студентів є можливість навчатися за обміном у найкращих університетах світу (Bocconi University, University of Massachusetts Amherst). Участь в альянсі провідних європейських університетів у галузі соціальних наук CIVICA (The European University of Social Sciences). Спільні наукові проєкти.
Міжнародна академічна рада, яку очолює Роджер Майєрсон, Нобелівський лауреат з економіки, професор Університету Чикаго. Ці люди задають високі міжнародні стандарти та допомагають розвивати наші проєкти.
Допомога українським науковцям через процедуру Non-Residential Fellowships, за якою українські науковці залишаються в Україні та працевлаштовуються в університетах США, мають доступ до бібліотек, відвідують семінари, воркшопи, пишуть наукові статті та отримують за це зарплату.
Декан механіко-математичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка про поширені стереотипи, що заважають розвитку якісної вищої освіти, та співпрацю ЗВО із бізнесом
Оксана Безущак
Період, коли математичну освіту сприймали як необов’язкову для професії програміста, вже позаду. Нині Україна й світ перенасичені спеціалістами без ґрунтовної фахової підготовки. Фахівців, які вміють алгоритмізувати, будувати системи та опрацьовувати складні завдання, наприклад, від фінансового сектору, катастрофічно не вистачає.
Ще один стереотип, який згубно впливає на якість фахівців, — думка про те, що університетську освіту можна замінити приватними курсами. Це міф. Річ у тім, що і математика, і розробка базуються на роботі з символами, а не з конкретними образами. Тому спочатку важливо навчитися взаємодіяти з «символьним світом», сприймати його та відтворювати. Натренувати для цього мозок — це не процес кількох місяців. Тому курси можуть доповнювати, але не замінювати університетську освіту.
Стратегічна місія закладів вищої освіти й кожної окремої програми — підготовка фахівців, здатних конкурувати на ринку праці. Університети зацікавлені у співпраці з IT-компаніями, адже саме бізнес має змогу безпосередньо впливати на якість кадрів у різний спосіб. Проте, співпраця не завжди цікава бізнесу через фінансові обмеження та нестачу часу. Ми дуже цінуємо партнерства з компаніями, які знаходять можливості для співпраці. Хочу зазначити партнерство з компанією Genesis, яка пропонує величезну кількість освітніх курсів для молоді.
Найефективнішим форматом співпраці між ЗВО та бізнесом є той, що дозволяє студентам отримати хоча б мінімальний практичний досвід. Це можуть бути стажування, спільні проєкти, воркшопи, залучення студентів до освітніх проєктів компанії. Багато IT-компаній мають освітні кластери, де можуть навчатися студенти з
різних університетів. Вони набувають практичних навичок, а компанія має можливість отримати кваліфікованих працівників. Тоді виникає нагальне питання до закладів вищої освіти: чи готові вони зараховувати участь у таких освітніх проєктах як залік.
Ще одним ефективним форматом співпраці є адаптація освітніх програм під запити бізнесу. Наприклад, наша співпраця з компанією SoftServe призвела до реорганізації декількох курсів. Разом з компанією Genesis ми запровадили унікальний проєкт — курс з продуктової аналітики в ІТ-галузі. Цього семестру компанія взяла на себе відповідальність за методологічне забезпечення курсу, підготовку наших лекторів, практичні заняття, супровід та кейс-проєкти. Наші викладачі забезпечували читання лекцій, що дозволило їм поетапно зануритися у нову дисципліну. У наступному навчальному році вони вже зможуть самостійно проводити повний курс, працюючи безпосередньо з цим сертифікованим проєктом.
Заступниця декана з навчально-методичної роботи економічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка про те, як система вищої освіти має змінюватись і що пропонувати студентам
Олена Любкіна
За час пандемії та повномасштабної війни, а отже, дистанційного навчання, ми всі призабули, що університет — це не лише місце для отримання набору навичок, а ще й про спілкування, пошук однодумців, менторство викладачів, розвиток софт-скілів: вміння вирішувати конфлікти, знаходити вихід з різних ситуацій, навичок комунікації тощо. В університеті людина уже потрапляє у професійне середовище, та стає частинкою мікросоціуму, в якому, можливо, залишиться на роки. Саме ці речі дають змогу випрацювати резильєнтність, гнучкість, здатність адаптуватися до змін в індустрії, та розв’язувати проблеми навіть за відсутності готового рішення.
Це те, що нині важливо пам’ятати тим, хто планує вступати й тим, хто навчає в університетах. Маємо змінити сприйняття навчання в ЗВО лише як способу отримати низку прикладних навичок, з якими потім можна прийти у професію. Справа ще в тому, що професії, особливо в технологічній індустрії, розвиваються динамічно, а фахові навички можуть змінюватися впродовж років. Тому оця «технічна» частина може швидко втратити актуальність — вчитися потрібно впродовж всього життя.
Звичайно, найбільш вагомі та відчутні виклики останніх років — це пандемія та війна. Утім, коли заходить мова про недоліки української системи вищої освіти, зазвичай йдеться про успадковані з радянських часів процеси та підходи. Раніше, до цього періоду, в Україні існувала вища школа дуже високого ґатунку, якій ми завдячуємо багатьма іменами у світовій науці. Наприклад, був такий учений-статистик Євген Слуцький, на роботи якого посилався нобелівський лауреат Джон Гікс.
У радянській системі освіти не було, наприклад, вільного вибору дисциплін. Натомість існувала Державна акредитаційна комісія, яка визначала вимоги до навчальних програм вищих навчальних закладів.
Ці вимоги включали перелік предметів, кількість годин і навіть змісти навчальних програм — тобто, доволі жорсткі обмеження. Зараз система ґрунтується на компетентнісному підході. Вона має підготувати фахівців із необхідними навичками для ринку праці, а вже методи досягнення цієї мети залишаються на розгляд ЗВО.
Студент може обирати 25% дисциплін, а формат може різнитися відповідно до ЗВО. Тому ми постійно шукаємо оптимальну форму, яка б дала студенту змогу сформувати набір предметів, які були б цікаві та корисні для майбутньої кар’єри. Тут є декілька шляхів. Наприклад, ми давали змогу обирати частину програми з великого переліку дисциплін, тобто з 10 предметів можна було вибрати 2. На перших курсах це загальні предмети, як-от естетика та риторика, а на старших — профільні дисципліни. Також ми, спільно з роботодавцями або після аналізу ринку праці, створювали кластери, тобто блоки дисциплін, які відповідали певній професійній траєкторії. Утім пізніше ми зрозуміли, що цей підхід не надто ефективний, бо професія економіста швидко змінюється, і потрібно перелаштовуватися. Крім того, ми розглядаємо можливості дуальної освіти, коли студент поєднує отримання академічних знань в університетах та практичних навичок у бізнесі.
Перший проректор Українського Католицького Університету, декан-засновник факультету прикладних наук УКУ про те, що може дати бізнес IT-освіті
Ярослав Притула
Дуже важливим є те, щоби студенти під час навчання мали рольові моделі — бачили перед собою тих людей, якими б вони хотіли стати. Це або висококваліфіковані професори, які займаються наукою або фахівці з індустрії, які також показують і суперпрофесіоналізм, і етичність, і відданість своїй справі.
Рольова модель — це не так, що фахівець прочитав тренінг на пару годин і пішов. Це буде ефективним, якщо він хоча б день проведе в університеті, матиме час на неформальне спілкування зі студентами, щоби вони могли підійти, поставити питання, подискутувати. Тобто ідеальною є ситуація, коли компанія так чи інакше майже постійно присутня на певних програмах чи факультетах. До речі, це можуть бути не лише компанії, що роблять винятково IT-продукти. Адже коли ми говоримо про продуктовий ринок, це і про застосування ІТ-технологій до чогось іншого. До прикладу, це може бути ритейлер, який використовує ІТ. І якщо він присутній в ЗВО, то сигналізує студентам — дивіться, тут купа можливостей для застосування ваших вмінь і талантів. Це не про Python чи машинне навчання в чистому вигляді, це про реальні проблеми людей, які фахівці можуть вирішувати за допомогою Python або нейромереж.
Взаємодія з ринком може бути реалізована й у вигляді центру або лабораторії від конкретної компанії при університеті. Це не умовний комп’ютерний клас, а саме реальна лабораторія.
Світовий досвід показує високу ефективність такої практики: великі компанії дуже часто фондують подібні центри. Зазвичай компанія дає задачі, потенційне менторство і фінансування для того, аби студенти працювали над цими задачами в лабораторії. Результатами цього можуть бути або наукові статті або імплементація певної технології вже в компанії.
Також існує ще один варіант участі бізнесу — фондування так званої професорської стипендії. Це означає, що певний професор в університеті отримує зарплату, яку фінансує конкретна IT-компанія. Таким чином викладач стає певним агентом цієї компанії, а також цілого ринку в університеті. У західній практиці ця стипендія включає ще і кошти на дослідницьку роботу. Викладач наймає асистентів, які проводять дослідження, актуальні для сфери. Нині в Україні цей вид співпраці досить незвичний, але із розвитком ринку відкривати можливості для студентів та професорів було б ефективно і корисно як для індустрії, так і для освітньої системи.
Академічна директорка бакалаврської програми зі штучного інтелекту в Київській школі економіки про те, чому академічну освіту неможливо замінити курсами
Олександра Конопацька
Університет дає комплексну освіту — з усіма сферами знань і компетенцій, які будуть потрібні майбутньому фахівцю. Окрім цього, академічне середовище розвиває софт-скіли, дає можливість бути частиною спільноти, брати участь у дослідницьких проєктах, слухати світоглядні курси. Наприклад, у нас студенти програми зі штучного інтелекту вивчають курс про засоби пропаганди та контрпропаганди. Такі речі можуть бути не пов’язані напряму зі сферою, але давати ширше уявлення про світ та, зрештою, бути корисними й у майбутній роботі».
У сфері штучного інтелекту нині справді існує багато якісних курсів від топових професорів, як приклад — короткі курси й цілі спеціалізації на платформі DeepLearning.ai. Такі курси дійсно допомагають отримати знання і навички, пов’язані з машинним та глибоким навчанням. Проте варто розуміти, що курс — це лише набір знань у конкретному напрямку машинного навчання, але це далеко не весь штучний інтелект. Водночас університетська освітня
програма зі штучного інтелекту побудована не лише на одному треку, а розвиває паралельно багато компетенцій. Наприклад, велика увага приділяється глибокому і системному вивченню математичної бази, яку самостійно опанувати досить складно. А академічне навчання дасть необхідний математичний бекграунд, який пізніше допоможе системно опанувати підходи до машинного навчання.
Співзасновник і СЕО Genesis про важливість інвестицій в освіту
Володимир Многолєтній
Велика концентрація талантів — це те, що зробило Genesis успішною компанією. І це не просто талановиті у своїй сфері фахівці, це люди, що вміють системно мислити й приймати рішення. З того, що я бачив на своєму досвіді, левова частка таких людей — ті, хто в студентстві вивчав фундаментальні науки. Освіта навчила їх системно мислити або покращила природний талант. Вона навчила їх таких механізмів прийняття рішень, що вони можуть стати успішними у будь-чому: науці, бізнесі, побуті тощо.
Ми створили й розвиваємо системну компанію, яка буде лише зростати з роками, тому нам критично важливо мати доступ до талантів із сильним освітнім бекграундом. Ми вже не перший рік інвестуємо в освіту в індустрії та в Україні загалом на стратегічному рівні: вкладаємо кошти у реновацію освітніх просторів, спільні школи, проєкти, спільні лекції, допомагаємо безпосередньо викладачам. Щорічно ми інвестуємо у напрям роботи з університетами приблизно $1 млн.
Одна з важливих для нас освітніх ініціатив — створення системи Всеукраїнських курсів про продуктове ІТ для студентів. Ідея проєкту виникла, коли ми зрозуміли, що можемо працювати не лише з топовими ЗВО, а й зі студентами регіональних університетів. Так, ми не можемо туди поїхати з лекціями, проте можемо створити диджитал-формат для них.
За два роки освітня команда Genesis створила низку Всеукраїнських курсів: «Створення та розвиток IT-продуктів», «Маркетинг IT-продуктів», «Менеджмент у продуктовому ІТ» і продовжує готувати нові.
Матеріали курсів інтегрують у свій освітній процес викладачі, а студенти можуть проходити навчання на платформі-симуляторі. Ми називаємо його віртуальним стажуванням в продуктовій IT-компанії, адже студенти навчаються за реальними кейсами ІТ-компаній та отримують актуальні знання про продуктове IT, маркетинг, продакт-менеджмент та підприємництво, а також набувають компетенцій для перших кар’єрних кроків. Наразі ці курси пройшли вже понад 12 500 студентів по всій країні. Очікуємо, що за наступні 5 років ще понад 100 000 студентів пройдуть навчання за матеріалами курсів від Genesis.
Непринципово, чи прийдуть потім ці студенти працювати в Genesis. Якщо вони доєднаються до української IT-спільноти та працюватимуть із цифровими продуктами у будь-якій українській компанії, це означатиме, що наші зусилля не були марними.
Текст
Катерина Шевченко
Катерина Мещерякова
Тетяна Кучер
За участі
Олександри Тиркалової та Анастасії Гуменюк
Дизайн і верстка
Ольга Рижой